Поняття природна Людина. Тема 2 природные основы бытия общества

Поняття природна Людина. Тема 2 природные основы бытия общества

Основная идея темы: Природа — это вечное и естественное условие существования человека и общества

«Не то, что мните вы, природа:

Не слепок, не бездушный лик — В ней есть душа, в ней есть свобода, В ней есть любовь, в ней есть язык…» Ф.И.Тютчев

ВОПРОСЫ ТЕМЫ:

1. ПОНЯТИЕ ПРИРОДЫ, ЕЕ РОЛЬ В ЖИЗНИ ЧЕЛОВЕКА И ОБЩЕСТВА.

2. СОВРЕМЕННОЕ ОБЩЕСТВО И ПРИРОДА, ХАРАКТЕР ИХ ВЗАИМООТНОШЕНИЙ.

Понятие природы, ее роль в жизни человека || и общества

В социальной философии под природой принято понимать непос­редственно окружающий нас материальный мир, взятый в единстве и бесконечном многообразии своих форм проявлений и выступающий в качестве естественного условия существования человека и общества. Природа — это не-общество, нечто несоциальное, к чему еще не при­тронулась рука деятельного человека. Вышедший когда-то из природ­ного ("дикого") мира, человек своей судьбой оказался быть обречен­ным на присутствие и существование в нем. И.Гете так писал об этом: «'Окруженные и охваченные ею, мы не можем ни выйти из нее, ни глуб­же в нее проникнуть. Непрошенная, нежданная, захватывает она нас в вихрь своей пляски, и несется с нами, пока, утомленные, мы не вы­падем из рук ее". Все люди, подчеркивал немецкий мыслитель, нахо­дятся внутри ее, а она пребывает в каждом из нас.

Природный мир представляет собой тесное единство живого ("те­кучего") и неживого ("застывшего"), органического и неорганическо­го. В социальной философии к понятию природы непосредственно примыкает понятие биосферы. Под ней понимают "мир живого", ко­торый является тонкой, хотя и предельно насыщенной и многообраз­ной оболочкой нашей планеты. Биосфера зародилась примерно 3—4 миллиарда лет назад и представляет собой процессы, связанные с су­ществованием белковых тел, носителей жизни как уникального явле­ния Космоса. Жизнь — это специфический способ бытия материаль­ного мира, существование органических тел на Земле. Для всего жи­вого характерны обмен веществ с окружающей средой, рост и размно­жение, наследственность, борьба организмов между собой и естествен­ный отбор наиболее приспособленных к существованию, способность создавать порядок из хаоса. Большой вклада изучение биосферы вне­сли Ж.Ламарк и Ч.Дарвин, А.И.Опарин, В.И.Вернадский и другие уче­ные. Жизнь — это постоянное обновление мира посредством неиз­бежной смерти, ухода в небытие. Дело в том, что смерть в природе уступает дорогу для новой жизни, и тем самым как бы "оправдывает" себя, свое "право" на существование.

Природна Людина автор. Твір на тему Людина і природа

Всі ми звикли до того, що останнім часом людина вважає себе господарем природи, а чи дійсно воно є так? На прикінці двох останніх сторіч ми вже знаємо роль людини всесвіті. Майже у кожного вдома є, або була домашня тваринка, ми дуже гарно знаємо, що для того, щоб нашим домашнім улюбленцям було добре, ми ладні віддати останні гроші. Ми розсаджуємо квіти, дерева - це робить наш світ гарнішим. Людина робить дуже багато, за для того, щоб їй було зручніше жити поруч з природою. Останнім часом людство навчилося передбачати землетруси, дощі та інші погодні явища. Люди не може жити без природи, без співу пташок, без гаміру моря, вітру…Люди вивчають свої недоліки, роблять все для того, щоб допомогти тваринам «червоної книги».

Це все дуже добре, коли людина допомагає природі, але якщо на це подивитися з іншої сторони… Людина завдає шкоди природі. Створюючи несанкціоновані сміттєзвалища, спалюючи ліси, поля. На мою думку необережність людини і призводить до катаклізмів. Природу треба берегти. Дуже добре, що більша частина людей це усвідомлює. У наш час, суспільству необхідно змінити своє ставлення до природи, а інакше всі ми у страшній небезпеці. Хотілось би зауважити, що люди, ще з давніх-давен зосередили на собі увагу, за приклад можна взяти добу «гуманізму». Основою цієї доби була думка, що людина знаходиться в середині всього живого. Також одним із найголовніших факторів людського та природнього світу – це охорона тваринного світу. У нашому світу існую багато міжнародних угод, які тою, чи іншою мірою стосуються тварин. Одною з таких умов, є найвідоміша "Бернська конвенція", яка була прийнята в 1979 році. Окрім охорони тваринного світу, слід не забувати про охорону рослинного світу, так як, рослинний світ є невід’ємлемою частиною нашого життя. Для того щоб, хоч якось допомогти природі, та її поширенню було вигадано спеціальні заповідники, парки.

Людина як предмет філософії.. Людина як предмет філософії.

Проблема людини є однією з найактуальніших у філософії. Однак лише в сучасній філософії виник окремий напрям — філософська антропологія.

Філософська антропологія — напрям, завданням якого є системне вивчення й обґрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності.

Нерідко термін «філософська антропологія» тлумачать у ширшому значенні — як філософське вчення про людину, або філософію людини. У такому сенсі вживається він і в цьому посібнику.

Щоб збагнути сучасний стан філософії людини, необхідний історичний екскурс розв'язання проблем людини. Кристалізація філософського розуміння людини, особливо на початкових етапах розвитку філософії, відбувалася на основі міфів, легенд, переказів і закладених у них ідей, образів, понять, а також своєрідного діалогу між міфологією та філософією, що тільки «спиналася на ноги» у своєму розвитку.

У філософії Давньої індії, наприклад, людина мислилась як частина світової душі, а людське життя розуміли як певну форму нескінченного ланцюга перероджень. Це відповідало концепції коловороту життя (сансари), яка була найважливішою складовою Упанішад — текстів, які водночас виражали міфологічний, релігійний і філософський світогляди. У вченні про переселення душ межа між живими істотами (рослинами, тваринами, людиною і богами) є дуже умовною, рухливою, непостійною. Тільки людині притаманне прагнення до свободи, до вивільнення від пристрастей і принад емпіричного буття з його законом сансари — карми.

У давньогрецькій філософії спочатку людина не існує сама по собі, а є складовою системи певних відносин, що тлумачаться як абсолютний порядок і Космос. Людина в такому контексті мислилась як частина Космосу, як мікрокосм, що був відображенням макрокосмосу (частина Космосу в межах людського сприйняття), який розуміли як живий організм. Такі погляди на людину обстоювали представники Мілетської школи.

Безпосередньо антропологічна проблематика знаходить свій вияв у діяльності софістів і в творчості автора філософської етики Сократа, які вводять людину в буття як головну дійову особу. «Мірило усіх речей — людина» — основоположний принцип софістів. Платон стояв на позиціях антропологічного дуалізму душі і тіла, хоча душу вважав субстанцією, яка й робить людину людиною, а тіло розглядав як ворожу їй матерію. Тому від якості душі залежала й загальна характеристика людини, її призначення і соціальний статус. У концепції Арістотеля людина розглядається як істота соціальна, державна, політична. На його думку, той, хто не здатний до спілкування, оскільки вважає себе істотою самодостатньою і не відчуває потреб в чомусь, уже не є елементом держави. Він стає або твариною, або божеством. Арістотель звертає увагу ще на дві відмітні ознаки людини — її розум і мову. «Лише людина з усіх живих істот володіє мовою», — зазначав він. Тому соціальність, розумність, і мова є тими основними характеристиками, що виокремлюють людину з-поміж живих істот.

Взаємовідносини людини і природи. Еволюція взаємовідносин людини і природного середовища

Природа - це в широкому розумінні - Всесвіт, у вузькому - сукупність неорганічного й органічного світу на Землі. Для суспільства природа має велике соціальне, виробниче, економічне, наукове, оздоровче, виховне й естетичне значення. Людина безперервно взаємодіє з природою. Ця взаємодія становить основу людської історії. Протягом століть людське суспільство пристосовувало природу до своїх потреб і цим змінювало її.

Поняття "природа" і "навколишнє середовище" дуже подібні. Але поняття "природа" значно ширше. Навколишнє середовище утворилось в результаті тривалої еволюції планети Земля під впливом людської діяльності, створення так званої "вторинної природи", тобто міст, заводів, каналів, транспортних магістралей.

В історії взаємодії людського суспільства і природи можна виділити чотири стадії.

Перша стадія тривала 2-3 млн років від появи на Землі перших людей примітивного виду до виникнення сучасного людського виду. Ця стадія визначалася органічним входженням людей у природу.

Друга стадія взаємодії суспільства й природи тривала 40 тис. років, до середини XX століття. На цій стадії інтенсивно розвивалось землеробство, скотарство, ремесло, розширювалось будівництво сіл, міст, фортець. Людство своєю діяльністю почало завдавати природі відчутної шкоди, завдяки розвитку промисловості й інших галузей народного господарства. Цей період можна назвати періодом активного використання людиною ресурсів, взаємодії з природою.

Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в середині XX ст. після закінчення Другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки і техніки. Це період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства, хижацької експлуатації всіх природних ресурсів.
Він характеризується розвитком глобальної екологічної кризи, нарощуванням гонки озброєння. Це стадія широкої хімізації, виробництва пластиків, забруднення довкілля.
Отже, людина своєю діяльністю все більше впливає на природу, на жаль, переважно негативно.

Четверта стадія в еволюційному розвитку відносин людського суспільства з навколишнім природним середовищем розпочалася в кінці XX ст. і триває й досі. Це період сталого розвитку. Його можна розглядати як перехідний на шляху побудови ноосферного суспільства.

На території нашої держави екологічна криза почала виявлятися ще в середині 50-х років XX ст. Саме цей час можна вважати початком безконтрольного періоду експлуатації природи та її забруднення. Щорічно в природний кругообіг вводилося близько 1,5 млрдтонн первинної сировини. Це майже 30 тонн на кожного громадянина України. В результаті цього обсяг накопичених відходів склав 15 млрдтонн. Причина цього - відсутність природоохоронних заходів та застарілі технології. В Україні найбільша в світі розораність земель, високе використання мінеральних добрив і пестицидів, велике радіаційне забруднення після Чорнобильської аварії. Внаслідок цього помітно погіршився стан здоров'я населення України, порушились природні процеси. Україна проголошена зоною екологічного лиха. Усе згадане змусило людей переосмислити ставлення до природи, почати глибоке вивчення походження та розвитку складних взаємозв'язків і процесів у навколишньому середовищі, шукати шляхів гармонізації взаємин людського суспільства та природи.

Екологічні проблеми набули глобального характеру. Розв'язати їх можна лише за умови, коли всі люди оволодіють комплексною інтегральною наукою про довкілля, новою філософією виживання й подальшого збалансованого розвитку цивілізації.

Поняття людини: філософсько-антропологічний вимір. Філософська теорія людини (антропологія)

Проблема людини є центральною для філософії. Вона не просто вінчає всю філософську теорію, а й надає їй людиновимірювального сенсу, зумовлює світоглядно-ціннісне значення філософської культури. Людина - альфа і омега філософського знання. Кожен аспект філософської культури (осмислення буття, проблеми пізнання і культури, історії і цивілізації) навантажений людським смислом, є законом мислення, рефлексивної інтелектуальної діяльності особистості. Усі філософські питання, як стверджував Кант, зводяться до одного: "Що є людина?". Не одне тисячоліття філософи шукають відповіді на це питання, пропонуючи різноманітні бачення "проблеми людини", оформлюючи результати своїх старань в гіпотези, концепції, вчення про походження, природу і сутність людини, її тілесні і духовні якості, призначення на землі. У сукупності знань про людину це вчення ще у XVI ст. отримало назву "антропологія".

Антропологія (грец. anthrdpos - людина і logos - вчення) - сукупність наукових дисциплін, які вивчають людину (людство) на всіх історичних етапах розвитку.

Як зазначав французький філософ Нікола Мальбранш (1638-1715), "серед всіх людських наук наука про людину найбільш гідна уваги". Сучасна антропологія охоплює все людинознавство - сукупність наукових дисциплін (їх зараз нараховують понад 100), що комплексно вивчають людину (людство) на всіх історичних етапах її розвитку. З огляду на це виокремлюють історичну антропологію, фізичну (біологічну) антропологію, культурну (соціальну) антропологію, психокультурну антропологію, антропологічну лінгвістику тощо. Межі між цими науками про людину поступово розмиваються, все помітнішою стає тенденція взаємопроникнення методів природознавства і наук про людину. У цьому процесі сформувався загальнонауковий принцип антропологізм - концепція, згідно з якою поняття "людина" є наріжною світоглядною категорією, що визначає всю систему уявлень про буття, обов'язок, свободу.

Сучасна філософія і наука широко використовують такі терміни, як "антропоцентризм", "антропний підхід", "людський вимір", "людський фактор" тощо. Однак, попри досягнення людинознавства, і на сьогодні зберігає свою актуальність міркування російського філософа М. Бердяєва про те, що людина - "загадка в світі і най велич ніша, мабуть, загадка". Одним із складових цієї загадки є питання про походження людини: як і коли виникає людина; як виникає те, що істотно відрізняє людину від інших істот, - свідомість. Понад 2,5 тис. років вчені шукають відповіді на це питання. Деякі з них (наприклад, Е. Раймон-Дюбуа) вважають неможливим здобуття достовірних знань про генезу людства. На думку англійського професора Д. Роуленда, "поява життя із неживого, виникнення свідомості із середовища, якому вона не притаманна, виокремлення з нелюдського світу людських істот і всі інші загадки, подібні цій, є проблемами, з якими наука намагається взагалі не мати справи, тому що вони перебувають поза її межами". Такий погляд, однак, не є основним. У філософському знанні помітне місце займає гіпотеза, за якою властивість "життя" притаманна природі. У людині ця властивість розвинена найпомітніше.